Палац гетьмана України Кирила Розумовського у Батурині вже більше 200 років височіє над мальовничою заплавою річки Сейм, нагадуючи про велич гетьманської столиці.
За своє існування пам’ятка зазнавала злетів і падінь. Але, в якому б не перебувала стані, притягувала мандрівників своєю загадковістю та красою. Туристи наділяли палац символічним значенням, проектуючи на нього своє сприйняття козацько-гетьманської епохи.
На початку ХХ ст. палац відвідував тоді ще студент Василь Рєзніков, уродженець м. Конотоп, що за 30 км від Батурина. Йому боліла доля пам’яток Гетьманщини: руїн заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи, архітектурної пам’ятки – садиби генерального судді Василя Кочубея, і, звісно, «палати» (як називає палац) гетьмана Кирила Розумовського. Молодий чоловік тоді збирав історичну інформацію та друкував свої краєзнавчі нариси у щотижневій газеті ««Сніп»: український часопис для інтелігенції», яку видавав у Харкові Микола Міхновський, та у львівських періодичних виданнях «Діло» та «Ілюстрована Україна» під псевдонімом Василь Різниченко. Згодом, у роки сталінських репресій краєзнавець потрапив під жорна репресій та був розстріляний у 1938 р.
Але повернемось у 1912 рік, коли Василь Різниченко з надіями писав статті про реставрацію гетьманського палацу, яка розпочалась рік тому на кошти правнука гетьмана Каміла Розумовського. Краєзнавець описує і попередню руйнацію палацу від природніх явищ та людських рук.
Особливо цікавими є передані В. Різниченком тексти написів на стінах батуринського палацу залишені туристами кінця ХІХ – початку ХХ ст. За словами краєзнавця, стіни палати перетворились у «розписну книгу». В. Різниченко зазначає, що «графіті» написані різними мовами: українською, російською, польською та французькою. Пристрасть мандрівників до написів на стінах відмічав і поет Микола Чернявський, ще один розстріляний сталінським режимом український патріот, який у 1901–1903 роках служив земським статистом у Чернігові, та, очевидно, відвідував і Батурин. У своєму вірші «Батуринські руїни» він подає наступні рядки, описуючи палац:
…То останнього гетьмана
Горниці високі,
То його життя і влади
Свідки одинокі.
Галич там тепер літає,
Та панич із міста
Перед ними часом стане
В постаті туриста
І черка своє на мурах
Прізвище нікчемне…
Дійсно, значна кількість написів не становлять особливої цінності, оскільки несуть у собі примітивний зміст на зразок: «Тут були …» чи зізнання у коханні. Але деякі привертають увагу, як унікальні відбитки настроїв, що вирували тоді серед українців. В них висловлена романтична туга за минулим.
«Батурине, Батурине, все на світі гине
І святая твоя слава, як пилина лине!»
«Я не боюсь тюрми і ката –
Вони для мене не страшні.
Страшніші тюрми у рідній хаті,
Неволя в рідній стороні…»
«Гетьмани, гетьмани, як би то Ви встали,
Встали подивились на Батурин свій –
Заплакали б гірко, бо ви б не пізнали
Минулої слави убогих руїн…»
«От до чого довело кацапське панування», – вирізує хтось ножем на вікні.
А на стіні при вході до палацу крейдою хтось написав слова з вірша П. Чубинського, що нині став державним гімном України:
Душу-тіло ми положим за свою свободу
І покажем, що ми браття козацького роду…
Хоча і сам В. Різниченко брав тексти цих написів за епіграфи до своїх статей, але, водночас, вбачав у таких спробах залишити за собою слід в історії акти вандалізму. З ним згодне і сучасне законодавство, за яким передбачено кримінальну відповідальність за пошкодження об’єктів культурної спадщини. Та, на щастя, нині маємо широкі можливості вибору простору для висловлювання своїх думок.
Через століття палац Кирила Розумовського у Батурині все ж відреставровано. Тож, запрошуємо вас відвідати цю пам’ятку Гетьманщини та залишити свій коментар про враження від побаченого тут у книзі відгуків та пропозицій закладу чи на просторах Інтернет-мережі.
Зоя Сніжок,
наукова співробітниця Національного заповідника «Гетьманська столиця»
На першому фото: Палацово-парковий ансамбль гетьмана Кирила Розумовського у Батурині. Фото початку ХХ ст. з фондів Національного заповідника «Гетьманська столиця»